Створення об’єкту авторського права: чи сплачувати ЄСВ?

Питання щодо нарахування єдиного внеску на суму винагороди за створення авторського твору за завданням замовника є досить спірним. Як правило податківці визначають договір про створення за замовленням і використання об’єкту авторського права та суміжних прав (далі – договір про створення та використання творів) таким, що має ознаки договору, за яким виконуються роботи (договір підряду), оскільки за ним здійснюється створення об’єкта авторського права. І на цій підставі податківці вважають, що сума винагороди є базою для нарахування єдиного внеску. Про це свідчить низка роз’яснення податкової служби[1], серед яких податкова консультація ГУ ДПС у Запорізькій області  від 02.12.2019 р. № 1660/ІПК/08-01-13-02-08, яка опублікована далі.

Щоб з’ясувати, чи відповідає вказаний висновок положенням законодавства, насамперед розберемося з питаннями щодо відмінностей між згаданими договорами та яким чином співвідноситься договір на створення та використання творів з цивільно-правовим договором про виконання робіт (надання послуг).

У чому полягає різниця між договором про створення та використання творів та договором підряду?

Відповідно до ст.1112 ЦКУ за договором про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець – письменник, художник тощо) зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.

У ст.1113 ЦКУ вказано, що за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Таким чином, різниця між вказаними видами договорів полягає у наступному:

  • у першому випадку автор створює той об’єкт, який необхідний замовнику, під його індивідуальне замовлення, а потім передає сам твір та або відчужує майнові права інтелектуальної власності  замовнику, або лише передає майнові права на використання твору;
  • у другому ж випадку автор відчужує третій особі майнові права інтелектуальної власності повністю або частково на вже створений, існуючий об’єкт незалежно від замовлення такої третьої особи.

 Вказані види договорів при укладенні їх між юридичною особою та фізичною особою (тобто, за умови, що обидві сторони не є суб’єктами господарювання) відносяться до цивільно-правових договорів (ст. 2, 626 ЦКУ, ст.1, 2, 179 ГКУ).

Оскільки податківці стверджують, що договір про створення за замовленням має ознаки договору, за яким виконуються роботи, тобто договору підряду, перейдемо до розгляду наступного питання.

Яким чином співвідноситься договір на створення та використання творів з цивільно-правовим договором про виконання робіт (надання послуг)?

У ч.1 ст.837 ЦКУ за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності має спільні ознаки з договором підряду, у тому, що створення відбувається на замовлення, відповідно до завдання замовника. При цьому, договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності має особливості у тому, що створюється саме об’єкт інтелектуальної власності, а не просто виконуються роботи, у яких немає творчої складової, тобто щодо яких не виникає прав інтелектуальної власності.

Отже обсяг правового регулювання у договорі про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності набагато ширший з огляду на предмет такого договору – регулюється як передача самого твору, так і передача майнових прав на нього.

Разом з тим, у розділі ІІІ «Окремі види зобов’язань» книги п’ятої «Зобов’язальне право» ЦКУ законодавець окремо визначив договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності (ст. 1112) – у главі 75 «Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності», а договір підряду (ст.837) – у главі 61 «Підряд».

Такий розподіл пояснюється наступною правовою логікою – відносини, пов’язані з створенням за замовленням і використанням об’єкта права інтелектуальної власності, є іншими, ніж ті, які врегульовані договором підряду. Оскільки врегульовують не лише процес створення твору, а і подальше володіння, передачу майнових прав інтелектуальної власності на нього.

Таким чином, законодавець визнав доцільним виділити правила, що регулюють відносини зі створенням за замовленням і використанням об’єкта права інтелектуальної власності, – у ст. 1112 глави 75 ЦКУ, та ті, що регулюють відносини підряду – у главі 61 ЦКУ, внаслідок чого вказані договори слід розглядати як рівно порядкові різновиди окремих видів зобов’язання (договорів).

Поділ договорів на види зроблено законодавцем саме для правильного, якнайкращого врегулювання певного виду відносин, з урахуванням притаманних лише їм особливих ознак. Така позиція пояснюється наступною правовою логікою – якщо конкретний вид договору є окремо визначеним у законодавстві з відповідним правовим регулюванням, яке було створено законодавцем саме з урахуванням специфіки конкретних відносин, то при відповідності відносин предмету законодавчо закріпленого договору, застосуванню підлягають саме закріпленні законодавством для такого виду договору положення, що, тим не менш, не позбавляє сторін права врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

З вищевикладеного випливає висновок, що договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності не є ані змішаним договором, ані договором підряду, а є окремим видом договору, визначеним ст. 1112 ЦКУ.

Відповідно некоректним та законодавчо не обґрунтованим є ототожнення різних видів договорів: договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності та договору підряду.

Чи правомірно нараховувати ЄСВ на суму винагороди за договором про створення об’єкта АП?

Загальною нормою законодавства (п.1 ч.1 ст.7 Закону про ЄСВ) визначено базу для нарахування єдиного внеску: сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Спеціальною нормою законодавства є п.9 р. I Переліку № 1170[2],  яким визначено, що єдиний внесок не нараховується на винагороду, що сплачується за авторським договором на створення та використання творів науки, літератури та мистецтва, крім гонорару, штатним працівникам редакцій газет, журналів, інших засобів масової інформації, видавництв, установ мистецтва, та (або) оплату їх праці, що нараховується за ставками (розцінками) авторської (постановочної) винагороди, нарахованої на відповідному підприємстві. Тобто саме ця норма більш детально регулює вказані відносини, визначає вид виплати, на який не нараховується єдиний внесок, як виключення із загальної бази нарахування.

Таким чином, правильним є застосування вказаної спеціальної норми, яка прямо визначає вид договору (на створення та використання творів) за винагороду як такий, за яким не нараховується ЄСВ, а не загальної норми, яка визначена у п.1 ч. 1 ст. 7 Закону про ЄСВ.

Тож висновок податківців не відповідає положенням законодавства, а тому на винагороду за договором про створення за замовленням і використання творів ЄСВ не нараховується. Звісно це не стосується виплат, вказаних у п.9 р. I Переліку № 1170, штатним працівникам редакцій газет, журналів, інших засобів масової інформації, видавництв, установ мистецтва.

ГУ ДПС у Запорізькій області

Індивідуальна податкова консультація

від 02.12.2019 р. № 1660/ІПК/08-01-13-02-08

ЄСВ: винагорода за створення об’єкта авторського права

<…>  Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1 ч.1 ст.7 Закону № 2464[3] ).

Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується КМУ (ч.7 ст.7 Закону N 2464).

Згідно з п.9 розділу I Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою КМУ від 22.12.2010 № 1170, єдиний внесок не нараховується на винагороду, що сплачується за авторським договором на створення та використання творів науки, літератури та мистецтва, крім гонорару штатним працівникам редакцій газет, журналів, інших засобів масової інформації, видавництв, установ мистецтва та (або) оплату їх праці, що нараховується за ставками (розцінками) авторської (постановочної) винагороди, нарахованої на відповідному підприємстві.

<…> Статтею 1112 ЦКУ встановлено, що за договором про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець – письменник, художник тощо) зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.

За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах. Укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше (ч.1 та 2 ст. 1113 ЦКУ).

<…> За умовами Договору про створення за замовленням і використання об’єкта авторського права та суміжних прав <…>  (далі  Договір) Автор за завданням замовника зобов’язується створювати об’єкт авторського права (в подальшому «Твір»), передати замовникові носій, на якому цей Твір зафіксований, та передати Замовникові майнові авторські права на Твір, виникнення яких обумовлене фактом його (Твору) створення, а замовник зобов’язується прийняти носій, на якому зафіксований Твір, та виплатити Автору обумовлену цим договором винагороду (пп. 1.2 Договору).

Згідно з п. 4 Договору Замовником виплачується винагорода за створення Твору за завданням Замовника та одноразова авторська винагорода за передачу майнових прав інтелектуальної власності.

Враховуючи наведене, створення об’єкта авторського права за завданням замовника має ознаки договору, за яким виконуються роботи.

Отже, сума винагороди за створення Твору за завданням Замовника є базою для нарахування єдиного внеску. При цьому на суму одноразової авторської винагороди за передачу майнових прав інтелектуальної власності єдиний внесок не нараховується.

<…>


[1] Див. зокрема лист ДФС від 29.09.2014 р. № 4238/6/99-99-17-03-01-16.

[2] Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавця, на які не нараховується єдиний внесок, затвердженого постановою КМУ від 22.12.2010 р. № 1170.

[3] Закон України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». 

18.12.2019

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.